Історична довідка

ІСТОРІЯ

       Найважливіші археологічні дослідження засвідчують, що населення нашого краю завжди було тісно зв’язане із східнослов’янськими племенами й становило одну з гілок східнослов’янської спільності.

      З історичних джерел відомо, що в другій половині І тисячоліття нової ери територія Закарпаття була заселена білими хорватами, які в IX – X ст. разом з іншими  східно – слов’янськими племенами злилися в єдину давньоруську народність і прийняли спільну етнічну назву – Русь.

     Протягом другої половини ХІ і в ХІІІ ст. Угорське королівство, користуючись ослабленням Київської Русі, підпорядкувало собі землі Закарпаття.

      Як відомо перший перепис жителів села Углі відбувся в 1404 році переписувачами з міста Будапешта, що і послужило початком писаної історії села Углі.

З джерел історії відомо, що село Угля в давнину було розташовано в мальовничій долині двох потічків Малої та Великої Угольки. Під час згаданого перепису було занесено в книгу п’ять дворогосподарств, з них чотири братські, а один багач.

    В 1558 році в селі Углі в урочищі Малої Угольки  (Манастир) побувала делегація російського царя Івана Грозного, яка, повертаючись із Константинополя до Москви через південно-західну частину України, проходячи через володіння тодішнього Хустського пана Явала, прибула в село Углю в урочище “Монастир”

По приходу до Москви посольство доповіло царю про те, що вони відвідали урочище “Монастир”, бачили великий білий камінь-велетень, а поряд джерело, з якого витікала вода як “грушевий квас”. Там була цілюща гаряча вода, в якій можна було зварити куряче яйце, а хворі  люди та каліки,  яких сюди привозили до цілющих вод, поверталися додому своїми ногами, здоровими.

Територія, на якій розташована  Углянська об’єднана громада, протягається із сходу на захід, від межі, що має назву “Гатар” , від села Вільхівці-Лази, до межі з Буштинською громадою  (довжина 10 км), та із півночі на південь від гори Менчул (висота 1501 м) до межі з селом Теребля  ( довжина 30 км).

Впродовж віків територію Углянської громади захоплювали різні поневолювачі: Угорщина, Чехія, Румунія та інші.

   У зв’язку з важкими умовами життя багато мешканців  нашого краю  виїжджало на заробітки до Америки, Канади та інших країн  у пошуках щастя, більша частина їх не поверталася.

Закарпатська Україна після придушення Радянської влади в Угорщині, яка проіснувала 133 дні, а на Закарпатті 40 днів, згідно Сан-Жарменського договору від 10 вересня 1919 року, була насильно включена до складу буржуазної Чехословаччини, а 15 березня 1939 року її окупувала фашистська Угорщина.

Прагнення закарпатців до воз’єднання з Радянською Україною яскраво проявилося в роботі Всезакарпатського з’їзду в Хусті 21 січня 1939 року, куди прибуло 420 делегатів із 175 міст і сіл Закарпаття, в тому числі із села Углі делегатом був Петро Немеш (Петро Кирилкув), з села Колодне – Візічканич Петро.

Як відомо,  крім українців, на території громади проживало  понад 300 єврейських сімей, які були вивезені із села під час війни 1941-1945 року мадярсько-німецькими окупантами і знищені в газових камерах.

    Села Углянської громади було звільнено від угорських загарбників військами 4-го українського фронту під командуванням генерала Петрова 23 жовтня 1944 року.

Частина мешканців громади у війні приймала участь як добровольці, багато з них залишилися на полі битви.

   За часів  радянської влади села громади розцвіли і розбудувалися завдяки  працьовитим та підприємливим людям, які тут проживали. Якщо не так давно більшість жителів виїжджали на сезонні заробітки в межах Радянського Союзу,  то зараз наших заробітчан можна зустріти далеко за межами України. Тішить те, що

більшість все таки повертається до рідного краю.  Вагомий  вклад у розвиток громади вносять  також  приватні підприємці.

       Околиця села Углі вкрита лісами. Особливо красиві і цікаві в Малій Угольці. Через те в 1958 році тут створено Угольський заказник, а в 1968 році тут відкрито Угольський масив Карпатського державного біосферного заповідника (4730 га). Заповідник включає унікальні букові праліси, флористично рідкісні трав’янисті угруповання. На вапнякових скелях зростає прадерево карпатських лісів – тис ягідний. На території заповідника знаходяться сталактитові печери, Молочний камінь,  Перлина, Колодязь, полонина Менчул (висота 1161 м).

   Багато диких звірів водиться в лісах заповідника – олені, ведмеді, козулі, вовки, лисиці, зайці, дикі кабани та інші. Взагалі,  екзотика  території громади дуже різноманітна. З давніх часів славилася великою кількістю джерел мінеральної води, особливо в урочищах Малої та Великої Угольки.

       У кожного краю є щось таке, чого немає ніде інде і чим можна пишатися навіть за межами своєї держави. Такою гордістю для села Колодне (та навіть для всієї України) є унікальна в своєму роді дерев'яна церква св.. Миколи-Чудотворця, датована 1470 р. Споруда відома не лише в Україні, а й далеко за її межами. Багато іноземних туристів спеціально приїжджають, аби побачити древній храм, і йдуть, вражені його монументальністю та загадковістю.

          Михайло Сирохман пише про історію і архітектуру храму: 

Церква Св. Миколи Чудотворця належить до найдавніших пам'яток дерев'яного церковного будівництва України. Збудували її в урочищі Одарів і пізніше перенесли на теперішнє місце. Храм зберігає певні риси, властиві оборонним спорудам. Його гордий, суворий силует в оточенні старезних дубів свідчить про високу майстерність народних будівничих у роботі з таким складним матеріалом як дуб. Найдавніші частини – зрубні стіни – збудовано в XV сторіччі (фігурує 1470 рік) з колод довжиною 12 метрів на кам'яному фундаменті, складеному насухо. Зруби надбудовано у XVI сторіччі. У XVII або у другій половині XVIII сторіччя перебудовано вежу, яку вкрило вибагливо пророблене двоярусне барокове завершення, а також прибудовано галерею над бабинцем та ґанок на різьблених стовпчиках.

     Вражає конструкція розкосів, "набраних" з фігурних елементів, майстерно підігнаних одне до одного. 

      До архаїчних елементів належить віконце на східній стіні вівтаря у формі рівнораменого хреста та кругле віконце на північній стіні. На бічних фасадах нави прорізано невеликі квадратні віконця. Вражає вхідний портал з дверима: широченна площина одвірків різьблена мотивами мотузки, урочисто прикрашена "зубчастим" орнаментом. На дверях – рідкісне на сьогодні металеве окуття.

        Миколаївська церква в с. Колодному має велику історико-архітектурну цінність як одна з найдавніших пам’яток народної архітектури, на прикладі якої простежується еволюція храмового будівництва протягом чотирьох століть. Крім того, вона є дорогоцінною пам’яткою монументального й декоративно-ужиткового мистецтва, рідкісний взірець збереженого настінного малярства 17-18 ст.

Впродовж 2007-2008 років занепала церква була реставрована завдяки гранту, наданому посольством США в Україні. У церкви замінили дах, закрили аркаду на дзвіниці сіткою від птахів, поремонтували двері, дерев'яними кілками позатикали всі отвори і щілини в зрубах.

    Углянська ОТГ запрошує  відвідати унікальну споруду та доторкнутися до духовності наших предків. Бо у всіх, хто побував на пагорбі в центрі с. Колодне, назавжди залишилися незабутні враження та бажання повернутися сюди ще раз.